«27 січня близько 11 години на спецлінію «102» надійшло повідомлення, що в Будинку профспілок повісилась людина. Згодом з'ясувалось, що тіло чоловіка було виявлено на внутрішній стороні каркаса ялинки, що розташована на Майдані Незалежності. Про це пише журналіст газети Волинь-нова.
На місце події виїхала слідчо-оперативна група Головного та Шевченківського управлінь столичної міліції. Було встановлено особу померлого. Ним виявився 55-річний житель Волинської області Віктор Хом'як (на фото). За даними міліції, видимих зовнішніх пошкоджень тіла не виявлено». Повідомлення такого змісту було розміщене на сайті Міністерства внутрішніх справ.
Пригадую, який шок воно викликало, адже якраз напередодні міністр внутрішніх справ Захарченко попереджав про небіжчиків, які нібито можуть з'явитись на Майдані…Та найгірше, що навіть через півроку після трагедії розслідування обставин смерті Віктора Хом’яка досі не проводиться.
ПОЇХАВ ДО КИЄВА ЗА ПОКЛИКОМ СЕРЦЯ
Віктор Хом'як жив у селі Голишів Луцького району із матір'ю та донькою Іриною. Кажуть, був добрим господарем, походив із сім'ї репресованих. Дід Віктора мав багато землі, за що був зарахований більшовиками до куркулів і виселений у Сибір. Віктор любив читати, цікавився історією, не терпів несправедливості. На Майдан поїхав, коли почув, що побили студентів. Він ніколи не гнався за великими грішми, понад усе цінував спокій та тишу. Любив рибалити, збирати гриби. В лісі, біля річки почував себе справді щасливим. Мабуть, тому найяскравіші дитячі спогади його вже дорослої доньки Ірини пов'язані саме з відпочинком:
— Маленькою він часто брав мене на рибалку. Як правило, їздили на Стир у Боратині Луцького району. Тато розпалював багаття, насаджував на шпичку шматочок сала… Смачнішої страви мені вже не скуштувати… Пам'ятаю найбільший улов — величезного сома. Тато віз його додому мотоциклом «Карпати». Голову рибини поклав на руля, прив'язав, а хвіст по землі волочився… Батько ніколи не ловив рибу сіткою, тільки вудкою. 20 лютого йому б виповнилось 56 років. Напередодні він ще жартував: «Ну що, доню, подаруєш мені: вудлище чи… вудлище?»
Брав мене на «тихе полювання». Якось заблукали в лісі, мені тоді років десять було. Я злякалась, питаю: «Тату, де ми?».
А він: «Донечко, тут місця хороші, шукай гриби». Хоч кошики вже давно були повні–повнісінькі, — сумно посміхається Ірина. — Тато так хотів онуків. Не судилося. За пташками любив спостерігати. Але вони і зараз з ним. На могилі одна птаха звила гніздо, висиділа чотирьох діток. Не сумно йому тепер… Мені та родичам батько сниться завжди веселим. Хоч за життя таким не був. Коли ховали, вираз обличчя мав здивований… Уві сні я часто прошу його розказати, що сталося. А він мені: «Тобі того не треба, все одно нічого не знайдеш».
РОЗСЛІДУВАННЯ ЗАГЛУХЛО, НЕ РОЗПОЧАВШИСЬ
27 червня Ірина їздила до Києва на чергове зібрання родичів Небесної сотні. Щомісяця правоохоронці звітують перед ними про хід розслідування масових убивств на Майдані.
— Якби на зустріч не прийшов Віталій Ярема, вважайте, їздила даремно, — нарікає донька. — Жодних слідчих дій від часу смерті батька не проведено, жодного свідка не допитано. Але, дякуючи Генеральному прокурору, я принаймні змогла побачити кримінальне провадження. У папці лежали ті ж документи, що і 28 січня, нічого нового не додалося, — скаржиться Ірина. — Найгірше, що досі немає результатів розгорнутої судово–медичної експертизи. Я спілкувалася з Генеральним прокурором віч–на–віч. Він мене вислухав, записав номер кримінального провадження, пообіцяв розібратися з неналежним розслідуванням.
Про загибель батька Ірина говорила з багатьма експертами та слідчими. Усі вони вважають, що в такому положенні тіла, як зафіксовано на фотографії, про суїцид не може бути мови. Але без офіційного підтвердження їхні слова — порожній звук. А тим часом Ірина пригадує, як напередодні смерті розмовляла з татом. Він скаржився, що захворів і збирається їхати додому. Потім виявилося, що вночі його бачили біля сцени. Підійшли нібито троє людей, запитали, чому тут сам. Він залишив їм сумку, пішов у туалет, але назад не повернувся.
— 27 січня о 7 год. 30 хв. тато відповів на мій телефонний дзвінок, — веде далі Ірина. — Я думала, він у маршрутці додому їде, а виявилося, він на Майдані. Сказав, що випив таблетку, температура спала, ніч відстояв, зараз іде спати в Будинок профспілок. Говорив дуже швидко, наче поспіхом. Тато був відкритою, довірливою людиною, якби мав проблеми — розповів би, бо ділився зі мною всім. А через три години я дізналася ту страшну новину…
Коли Ірина приїхала до Києва забирати тіло батька, слідчий сказав, що зробити це можна не раніш як за тиждень, бо «треба багато паперів зібрати». В присутності доньки зателефонував у морг і повідомив: розтину ще не зробили. Та коли через півгодини (!) Ірина сама поїхала у морг, то почула, що тіло можна забирати. «А розтин?» — запитала здивована жінка. «Все зроблено», — не менш здивовано відповів працівник.
— Думаю, «вони» знають, хто це зробив. Але на місцях працюють ті ж люди, що й раніше, нікого не звільнено, лише проведено ротацію, — вважає Ірина. — Якщо це не так, чому не встановлено, хто виявив тіло? Спочатку в міліції казали, нібито хтось дзвонив із вуличного телефону-автомата, потім — що телефонували з Будинку профспілок. Я мала намір зустрітись зі слідчою у справі. Домовились про день і час. Та коли приїхала, пані виявилася у відпустці. Хотіла поговорити і з експертом — він теж відмовився.
Я сказав Ірині, що також хотів зустрітися з київськими експертами. Попередньо нібито все узгодив, а потім почув категоричну відмову. Сказали: не хочуть спілкуватися навіть за гроші. Нібито хтось їм заборонив це робити.
— І в мене схожа історія, — зітхнула Ірина. — Багато хто спочатку нібито погоджується допомогти, а потім відмовляється. Я розглядала фотографії справи, і звернула увагу, що на татовій спині в ділянці нирок видно синці. Слідчий запевнив, що це трупні плями. В матеріалах немає знімка правої руки з помітними ушкодженнями. На пальці лівої руки був зірваний ніготь. Тому у мене великі сумніви щодо майбутньої експертизи. Не знаю, чи відбиралися в день смерті потрібні зразки. До того ж ніхто не допитав свідків, на яких ми вказали, — сумно перелічувала жінка недоліки слідчих.
Тато їздив на Майдан 4 рази. Вперше — коли побили студентів, востаннє — коли загинули Нігоян та Вербицький. Я часто спілкуюся з родичами Небесної сотні, знаю, що з Майдану багато люду безвісти зникло. Тому й не вірю, що батько наклав на себе руки! І з кожним днем усе більше в цьому переконуюся… На Майдані веб-камера стояла лише з одного боку ялинки, а з того, де знайшли тіло, зйомки не велися. Про це теж хтось знав… І все ж я покладаю великі сподівання на нового Генерального прокурора України Віталія Ярему, який запевнив, що розслідування буде проведено.
ВІД АВТОРА
Обставини смерті Віктора Хом'яка насправді загадкові. Особливо дивує цинізм, з яким правоохоронці вперто не хочуть проводити розслідування. Слідчий не дав жодного доручення оперативним працівникам по встановленню свідків, не попросив дозволу суду на отримання роздруківки вхідних та вихідних дзвінків з телефону Віктора Хом'яка. Він, зрештою, навіть не намагався з'ясувати, чому досі немає розширеного висновку судово-медичної експертизи?! Якщо це було самогубство, вважаю, слідчий давно би закрив справу. А так складається враження, ніби чекає на чийсь наказ. Звичайно, якщо спецслужби виконували чергове «передбачення» Захарченка, знайти винних буде складно. Всі знали, що на той час Майдан був місцем, де дотримувались суворого порядку та дисципліни. А тому силовики за будь-яку ціну хотіли показати майданівців у негативному світлі. І ялинка, напевно, була чи не єдиним місцем на Майдані, де можна було вчинити злочин. Недаремно ж, коли Ірина приїхала забирати тіло батька, незнайомий міліціонер, співчуваючи доньці, сказав їй тихо: «Хочете дізнатися правду — просіть результати розширеної експертизи …»
- 5 просмотров
