Нещодавно виповнилось 40 днів, як у війні на сході України загинув горохівчанин Ігор Сливка (Тихий). Пом’янути побратима, людину світлої душі, минулої суботи приїхали бійці батальйону «Азов».
Саме від волинянина-«азовця» маріупольскі діти дізналися про Святого Миколая.
...Чергова вантажівка у зону АТО від’їжджала з подвір’я Свято–Вознесенського храму Горохова після обряду освячення деканом Горохівського деканату отцем Андрієм Сидором. У ній, крім звичного вантажу — вкрай потрібних для вояків речей, зібраних жителями району, і дитячий одяг, іграшки, солодощі для вихованців маріупольського сиротинця «Малятко».
Серед них і 50 подарунків, які передала дружина загиблого горохівчанина Ігоря Сливки Тетяна та його сім’я. Діти чекали, що наш Герой, як і обіцяв, привезе їх сам. Та не судилося: 12 грудня 2014 року він підірвався на фугасній міні. Тепер вони згадують мужнього й доброго дядька Ігоря (так називали, біжучи назустріч, щоб пригорнутися і привітатися), дивлячись на фото у траурній стрічці.
…«Малятка» подружилися з Ігорем уже під час першої зустрічі. Тетяна згадує, як чоловік не раз казав про те, що мужчини на війні можуть обійтися салом із часником, а от діти… Тому з волонтерських доставок намагався відібрати й відвезти у притулки «лигуминки». Часто розповідав двом своїм синам Володимиру та Вадиму і про дівчинку, яка після загибелі батьків стала мовчазною, відлюдькуватою, але, вмостившись йому на коліна, не хотіла відпускати від себе.
Саме від Ігоря дітвора дізналася, що на Волині живе дуже щедрий Святий Миколай і що ближче до новорічно–різдвяних свят він привезе від Чудотворця багато–багато подарунків…
Після повернення із зони АТО водій–волонтер Віктор Магурчак поділився враженнями про цю поїздку:
— Погода була сприятливою, однак через важкість вантажу їхати мусили тільки 80 кілометрів на годину. Зупинялися тоді на трьох блокпостах, де залишали бійцям взуття, сигарети, їжу. Вже знайомі і незнайомі солдати дякували, дивуючись щедрості люду Горохівщини.
До другої лінії оборони супроводжували побратими Ігоря Сливки — бійці батальйону «Азов».
— Вони не знали про наш приїзд. Зустріли дуже тепло, показали обжиті бліндажі. Ми дивувалися, що хазяйновиті українці навіть поміж окопів примудрилися завести десяток курей, серед яких повагом походжав зозулястий півень. Миттю наварили червоного борщу, радіючи, як діти, нашому свіжому домашньому хлібові, — емоції ще й зараз переповнюють Віктора Магурчака. — А потім стали свідками того, як у пристосованому для молитви місці капелан хрестив одного з солдатів–східняків. Звісно, з його доброї волі. Відчувалося, що хлопці ціною життя готові відстоювати кожен клаптик землі, увесь Донбас, який називають невід’ємним від України. Домашнім хлібом із Волині частувалися й вихованці дитячого будинку «Малятко». Приїхали туди саме в обідню пору, тож через кілька хвилин запашні окрайці вже були в руках галасливої дітвори.
І за них, і за солодощі, одяг та іграшки, які привезли горохівські волонтери, хлопчики й дівчатка дякували віршами та піснями, які декламували–співали українською мовою. Як і навчав їх Ігор Сливка, на привітання «Слава Україні!» відповідали «Героям слава!». А коли розійшлися по спальнях на післяобідній відпочинок, знайшли біля подушок солодкі подарунки від щедрого Миколая, який жив на Волині.
Ось такою був людиною сонячної душі, золотого серця, безмежної щирості й духовності Ігор Сливка. Героєм, які не вмирають.
