Настоятель Свято-Покровського храму, що у селі Маяки на Волині,протоієрей Михайло Бучак передав солдатам у зону АТО шість з половиною тонн найнеобхідніших речей.
Два буси взяли курс на схід України у неділю після богослужіння., - повідоляє Вісник і К.
Екіпаж - шість чоловіків: священик з парафіянамиІгорем Волянським і Сергієм Омелюком та автомайданівці Олег Бондарук, Іван Бощук іДмитро Кічук.
Всередині транспорту - крупи, тушонки, чотири бензопили, набір інструментів, форма, взуття і вкрай необхідні (це зрозуміли безпосередньо на блокпостах) жовто-блакитні стрічки та державні прапори.
З Волині на Донбас везли й іконки з хрестиками. Духівник волинської «Самооборони» отець Михайло взяв у владики Михаїла благословення на поїздку та сповідання і причащання хлопців з «Айдару» на місці їхнього базування.
Буси з волинськими номерами прибули до першого пункту свого маршруту - міста Слов'янська, в понеділок вранці. Волонтери ще під час збирання речей відмовилися доставляти вантаж на загальний склад через недовіру, бо мали відомості, що добряча частина гуманітарної допомоги не потрапляє до солдатів.
У правильності обрання принципу «з рук в руки» волиняни переконалися у лісах Луганщини. Волонтери пройшли п'ять блокпостів посеред «зельонки». Бійці тільки починали окопуватись, і бензопили були їм конче необхідні.
Про небезпеку поїздки нагадав мінометний обстріл одного з блокпостів, від якого буси щойно від'їхали з півкілометра. Оминути снайперів, зенітки і чеченців допомагали підказки хлопців.
Були у маршруті ще населені пункти Попасне, Побєда і Щастя - місце постійної дислокації батальйону «Айдар».
"Бійців «Айдару» часто змальовують напівдикими головорізами, які знищують усіх на своєму шляху. Але варто насамперед побачити їхні обличчя і зазирнути в рюкзаки. У кожному - прапор України і дитячий малюнок", зазначає отець Михайло.
"Був здивований, коли в понеділок увечері та у вівторок зранку побачив біля пропускного пункту батальйону кілька десятків людей з возиками, які прийшли по їжу. «Айдар» годує місцеве населення. У людей під воротами в очах біль і сором за те, що змушені просити. Але є й інша, більша частина луганчан. Коли їх побачив, то пригадав слова Шевченка: «Чорніші чорної землі блукають люди». І чорні не стільки від бруду", - розповідає отець.
- 2 просмотра
