На перший погляд здається, що спілкуєшся із звичайним пересічним 23-річним парубком, але згодом, прочитавши цей сумний погляд та неприховану щирість, розумієш, що перед тобою – людина, у якої життя в кілька місяців пролетіло немов у кілька років.
Керівник силового блоку Правого сектору Волині Сергій Мерчук нещодавно прибув разом із побратимами у Луцьк на кілька днів, і вчора знову повернувся в зону АТО. Розповідав мені про війну на передовій, людські цінності після майдану та майбутні вибори парламенту.
Я повністю задоволений перебуванням в «Азові»
Коли ми приїхали на Схід, то відвідали кілька добровольчих батальйонів. Були і в Добровольчому українському корпусі, який сформувався недавно, також в «Айдарі», де переважно самооборонівці, а потім приїхали в «Азов». Я повністю задоволений перебуванням в «Азові». Ми всім забезпечені, командир Андрій Білецький не кидає нас як гарматне м`ясо, штаб працює на збереження бійців та перевіряє інформацію. Там ми живемо в селищі Урзуф (Донецька область) на базі Януковича молодшого. Основне завдання батальйону – охорона Азовського узбережжя . Виїжджали і виїжджаємо на зачистку міст – у Маріуполь, Маріїнку, Новий Світ, Іловайськ. Днями прорвалися російські війська і були запеклі бої поблизу Новоазовська. Тому я думаю, що вже завтра поїдемо назад. Бо зараз насправді дуже хочеться повернутися до хлопців на війну, а не сидіти тут і відпочивати.
Наші захисники – зброя і побратими
Якби не допомога волонтерів, я не знаю, якби взагалі воювала українська армія. Ми – батальйон спеціального призначення, тому в нас із забезпеченням набагато краще, аніж у інших. Як, наприклад, у 51-й механізованій бригаді. Я думаю, всі знають і розуміють, яка там ситуація. Але найбільше тішить, коли до тебе під`їжджає чи то машина Автомайдану з допомогою, чи хтось інший. Або ж коли ми їдемо, зустрічаємо наших хлопців на блокпостах, кидаємо їм сигарети. Ось така у нас військова романтика. І наші захисники у цій війні – зброя і побратими.
Місцеві жителі нас вітають, дехто плаче, інші - здивовані
Після звільнення Маріуполя ситуація там була складною. Зараз 70 на 30, тобто 70 % людей підтримує нас, а 30% – ставляться нейтрально або не підтримують. Одного разу ми їхали колоною військової техінки, одні вітали, інші плакали, а дехто був здивований. Та загалом місцеві налаштовані позитивно. Бо як пригадують, як «кучка сепаратів» тримала місто, то аж здригаються.
Так трапилося, що ми охороняємо Азовське узбережжя, куди приїжджають ті ж самі ДНрівці, "ватніки" відпочивати. Вони здають зброю і гуляють до ранку. Звісно, якщо у нас є інформація, що це дійсно терористи, то ми їх захоплюємо. Так захопили мера Горлівки та інших. І найцікавіше те, що вони не знають, за що воюють. Лише один полонений сказав, що він за ідею « в боротьбе за Донбас».
Я думаю, що надалі триватиме паразитуюча неоголошена війна Росії з Україною
Нас у штабі готують до зими. Невідомо, коли ця війна закінчиться. Швидше за все, надалі триватиме паразитуюча неоголошена війна . І навіть якщо українські військові успішно звільняють міста, то постійне підсилення у терористів не дозволяє повністю їх зачистити.
Від Путіна можна чекати що завгодно. І нападу з моря, і вторгнення на кордоні з Сумщиною. Йому вигідно розпорошити наші сили. Але головне завдання – це не злити Луганську та Донецьку області. Бо вже віддали Крим. А потім Луганськ, Донецьк, Запоріжжя і так далі.
Якщо чоловіки, які тікають з Донбасу в Луцьк, не хочуть воювати за свою землю, то хай риють окопи
Із Заходу жінки їдуть воювати, а чоловіки з Донбасу тікають в західні області. Я вважаю, що сюди не повинні приїжджати чоловіки –переселенці. Потрібно зібрати всіх – і туди. Хай риють нам окопи, якщо не хочуть воювати. В «Азові» є хлопці зі Сходу, але їх дуже мало. І вони кажуть, що на Донбасі треба все зачистити.
Мої рідні не знають, де я
Мої рідні не знають, де я. Так, як і не знали, що я був на майдані, поки у газеті «Волинь» не з`явилася стаття. І коли моя мама прочитала її, відразу телефонує і питає, де я. Я кажу, що у «Профспілках», хоча вони тоді вже згоріли, і вона все зрозуміла. А зараз я сказав, що в Карпати їду працювати. Два місяці мені вдавалось приховувати правду, щоб мама не хвилювалася. Але от недавно бабусі розповіли, що я на Сході. І десять днів назад забрали мого молодшого брата Андрія. Зараз він у 24-ій бригаді. До речі, мобілізували лише його єдиного з Рожищенського району. Йому треба придбати каску і бронежилет. Я б дуже хотів, щоб він воював зі мною в «Азові».
Так, як було раніше, вже не буде
Кілька днів тому ми повернулися в Луцьк і відразу помітили, що тут нічого не відбувається. Волинські можновладці подумали, що революціонери поїхали на Схід, і можна залишити все, як було до майдану. Але так як було раніше, вже не буде. Мені особисто нічого втрачати. І ті кримінальні справи, що мені «шили» за період революції, теж не злякали. Бо коли ти втрачаєш друзів, то розумієш, що твоє життя обрівалося теж там. А Гунчик думає, що Порошенко його призначив і він буде керувати в області, як раніше в себе на заводі. Тоді, коли ми прийшли до нього, 22 серпня, поговорити про ситуацію волинських військових, про кадрові призначення, то він навіть не захотів спілкуватись, сказавши, що в нього нарада. От і пішли всі за ним з вигуками «Ганьба». І якщо він не піде на контакт із революційними організаціями Волині, то ситуація буде набирати обертів. З Пустовітом було набагато простіше. А прорегіоналівські партії може чекати така ж участь, як Партію регіонів.
Якщо Правий сектор піде на вибори, то ми не будемо нікому пропонувати «штуку баксів» за голоси
Зараз я не бачу великого завдання від штабу Правого сектору, щоб розвивати політичну партію. Вони не знають, чи підуть на вибори. Я розумію, що в першу чергу Дмитро – це воїн. І для нього, як і для мене та інших патріотів, найважливіше – це захист своєї землі. Але я думаю, що Павлові Данильчуку варто піти на вибори . Це була б так звана перевірка людей. Чи готові вони далі голосувати за гречку та гроші? Чи дійсно підтримають людину, яка жертвувала собою? Бо, спостерігаючи за тим, що відбувається, я бачу, що цінності в людей не змінилися. Так, люди стали більш патріотичними, одягають вишиванки, носять синьо-жовті стрічки та прикрашають ними автомобілі. Але чи люди голосують за Палицю чи за те, що він, наприклад, ремонтує школу? Павло не зможе прийти і сказати: ось тобі штука баксів, голосуй за мене. Серед волинян є багато людей, які нас підтримують і кажуть «хлопці, робіть щось». Звісно, в нас є багато ворогів. І це переважно ті люди, яким є що приховувати.
Люди, які не були на майдані, намагаються зараз вибілитися
Останнім часом помічаю, що люди, які не були на майдані, намагаються вибілитися. Шукають причини. Хтось каже, що хворів під час цих подій, дехто, що працював, навчався. Вони розповідають про допомогу і підтримку, але я бачу, що їм соромно.
Україна буде, коли за нашу землю болітиме кожному третьому, а не десятому
Справжня сильна Україна буде тоді, коли українці зрозуміють, що ми не бидло і не біомаса. Коли кожен почне думати про Україну, не давати хабарів і не красти. А взагалі все просто: читати, слухати українську музику, поважати Україну і займатися спортом. Україна досягне успіху, коли за рідну землю буде боліти кожному третьому, а не десятому. Пригадую, як одного разу ми чергували і до нас підійшов чоловік напідпитку. Він тисне нам руку, говорить, що поважає, а потім запитує: «Нащо нам та війна?». Говорить, що приїхав з Іспанії, дав сто гривень на армію. Він не розуміє, що ми воюємо за нашу землю, за наше майбутнє. І таких більшість. Бо нашій владі було вигідно створити із українця образ пияка, курця, людини, яка не вміє думати. І взагалі за весь період незалежності України ні один президент не любив Україну та не був патріотом.
Ірина Мусій
- 7 просмотров
