У Луцьку розпочала роботу фотовиставка «Життя, яким воно є…», присвячена проблемі дитячої онкології. Відкриття експозиції відбулося 16 жовтня у Волинській державній обласній універсальній науковій бібліотеці імені Олени Пчілки.
Виставка присвячена паліативно хворим дітям. Її автор – Руся Асєєва – знімала світлини в Києві, в дитячому відділенні онкології Інституту раку. Експозиція поділена на дві частини: життя онкологічного відділення та історія хлопчика Вані, в якого зараз – період ремісії.
Президент благодійного фонду «Стопрак» Марія Адамчук розповіла, що під час заходів ніколи не використовує негативних фото, навпаки демонструючи, що не все так погано, як здається. «Якщо порівнювати позитив і негатив, все-таки негативного більше: біль, страждання, переживання. А от Руся своєю виставкою показала, як воно є насправді. Таке життя, тут нічого не зробиш», – зауважила Марія Адамчук.
За словами очільниці благодійного фонду, діти лікуються в онкологічних відділеннях тривалий – приблизно рік. Тому одразу видно «новеньких» батьків, в очах яких переляк, невпевненість. Натомість «досвідчені» батьки у відділенні – «свої», вони сприймають хворобу дитини як певний період свого життя.
Марія Адамчук зауважила, що діти набагато сильніші за дорослих. Дитяча «хімія» набагато важча, ніж доросла. «Вони відкрапалися, і тільки-тільки у них з’явилися сили, вони вже ганяють по відділенню», – розповіла вона і додала, що світлини Русі Асєєвої якраз і передають дух дитинства в онкологічному відділенні лікарні.
Автор світлин Руся Асєєва розповіла історію хлопчика Вані. Він захворів на рак у ранньому віці, але зараз перебуває у стані ремісії, видужує. Із героєм виставки фотограф подружилася в лікарні, а пізніше познайомилася з його мамою. «Вони моя сім’я. Я слідкую за тим, як там все відбувається, хвилююся за нього», – зазначила авторка світлин. Історію хлопчика Вані Руся Асєєва знімала 2,5 року. «Я дуже вдячна, що люди прийняли мене у своє життя», – наголосила вона і додала, що сподівається на продовження історії свого фотодруга. Щоправда, це повинна бути вже інша історія.
Марія Адамчук наголосила, що, візуалізуючи проблему, її простіше донести людям. Однак, на її думку, благодійність не повинна бути ситуативною. «Я дуже хочу, щоб у нашій країні люди жертвували гроші не тому, що їм когось шкода, бо це гарна дитинка. Потрібно, щоб ми допомагали дорослим, щоб ми допомагали людям, яких не можна вилікувати. Хлопчика Ваню вилікували, але є багато дітей, які невиліковні, в яких термінальна стадія або обмежений прогноз життя, і їм теж треба допомога. Часто кажуть, мовляв, навіщо витрачати кошти на тих, кого не можна вилікувати. З погляду прагматичності – так. Але знаєте, кажуть, якщо людину не можна вилікувати, це не означає, що їй не можна допомогти», – наголосила керівник фонду «Стопрак».
