Незабаром минає рік відтоді, як відійшли у небуття перші жертви Революції Гідності, розстріляні «Беркутом» на барикадах у столиці, – Сергій Нігоян та Михайло Жизневський.
Що було далі і хто ще полив своєю кров’ю бруківку Майдану, пам’ятають, певно, усі. Бо кількість загиблих патріотів-праведників буквально за кілька днів перевалила за сотню. Тож недаремно події зими 2014-го дехто з українців порівнює із трагедією під Крутами. Журналісти «Слова Волині» вийшли на вулиці обласного центру з одним-єдиним запитанням до перехожих: «Чи варто вчинок героїв Небесної Сотні увіковічнити на сторінках підручника зі світової історії?». І ось що ми почули.
Ганна Олексіївна, пенсіонерка:
– Безперечно, їхній вчинок – то подвиг. Інша справа, що з ними так підло і підступно вчинили. Ми і наші нащадки повинні завжди пам’ятати про той внесок, який вони зробили.
Ігор Павлович, військовий пенсіонер:
– Розумієте, це – другі Крути. Це ж молодь, цвіт нації. Усе символічно. Коли я про них говорю, то навертаються сльози, бо самопожертва – найвищий прояв духовності індивідууму. Їх не те, що до книжок записати треба, їхні імена мають бути у кожного з нас в серці.
Ярослава, вчителька молодших класів:
– Подвиг цих героїв вартий, щоби його пам’ятали, зафіксували на сторінках з підручника чи на фотоплівку. Однак мені здається, що про Небесну Сотню слід говорити не як про одне ціле, а про кожного окремо. Як про особистість, не даючи жодного радянського кліше .
Віктор, студент:
– Коли була Друга світова війна, то багато хто загинув. Вони – герої. Тут же – аналогічна ситуація. Ці хлопці – теж герої, але вже нового часу, бо похідні ті самі: ідея, патріотизм, самопожертва і, зрештою, ворожа куля...
Олександр Тихонович, робітник:
– Триста років воюємо, а толку нема. Зі смертями цих героїв, може, щось і зміниться. Може, Бог зглянеться на Україну і пошле їй кращу долю.
Трохим Родіонович, колишній адмінпрацівник:
– Повірте, чи Небесна Сотня опиниться на сторінках книжок – від нас не залежить. Вони вже там. Але найсуттєвіше те, що ці герої мусять жити у наших душах. Там їм місце. Але чи знайдемо ми їм прихисток у самих собі – ось питання!
