Останній дзвінок від В'ячеслава Іонова з 51-ї ОМБ був 28 серпня. З ним говорив молодший брат Валерій. Іонов стояв на шостому блокпосту під Многопіллям. Сказав тільки, що перекидають, а куди - ні слова. Як з'ясувалося згодом, хлопець був у самісінькому пеклі - Іловайському котлі. Вони виходили з оточення у другій колоні 29 серпня. У БМП влучив снаряд. Машина загорілася.
Про це пише Вісник+К.
«З 29 серпня мені ніхто не може сказати, де мій син. Я телефоную, запитую, а мене всі відфутболюють. Подзвонила на один номер - дали телефон штабу АТО. Зателефонувала - то не той відділ. Дали номер в інший, подзвонила туди - дали третій. З третього послали у Міноборони. Туди подзвонила - вони взагалі нічого не знають. І кому що скажеш?», - розповідає мати солдата Надія Юхимівна.
Безвісти зниклих шукають рідні, а не держава
Остаточно «добила» жінку відповідь чоловіка, коли зателефонувала на безплатну «гарячу» лінію СБУ за номером 0 800 501 482.
«Телефонувала у п'ятницю 26 вересня після 14 години. Чоловік, навіть не подивившись у комп'ютер, каже: «Нічого немає». Я йому: «Що ж то таке, що ніхто, крім рідних, хлопців не шукає?» А він мені: «А чого я маю його шукати, я що, туди його посилав?» Мені так обідно стало. Це що, я свою дитину посилала туди чи він сам просився? Тож АТО йде, а не війна. Значить, там повинні бути працівники СБУ. Вони ж штани протирають у кабінетах, а наші діти воюють?», - бідкається жінка.
Знайти хама, який працює на «гарячій» лінії, для працівників СБУ, здається, справа не важка. Подібних випадків взагалі не має бути. Війна не закінчилась. І як там бути хлопцям, коли вони знають, що «тилові криси» готові у будь-який момент змішати з брудом їхніх рідних, аби лишень вони не турбували через «дрібниці»?
Але коли у матері, яка самотужки підняла на ноги двох синів, один пропав безвісти - це зовсім не дрібниця.
Лучанин В'ячеслав Іонов отримав повістку у першу хвилю мобілізації - 11 квітня. Спочатку був в частині у Володимирі-Волинському, потім - на полігоні під Рівним. А далі - схід. Його друг Віталій Махновець загинув під Волновахою. Слава продовжував служити.
«Він був командиром БМП. Спочатку у його підпорядкуванні було дев'ять осіб. А як почали йти у відпустки, залишилось п'ятеро. Я ж дзвонила, казала: «Синок, просися у відпуск». А він мені: «Мамо, немає ж кому стояти. Нас залишилося п'ятеро», - каже його мама Надія Юхимівна Іонова.
Останній дзвінок від Слави був 28 серпня. З ним говорив молодший брат Валерій. Іонов стояв на шостому блокпосту під Многопіллям. Сказав тільки, що перекидають, а куди - ні слова. Як з'ясувалося згодом, хлопець був у самісінькому пеклі - Іловайському котлі. Вони виходили з оточення у другій колоні 29 серпня. У БМП влучив снаряд. Машина загорілася.
«Перша проскочила, третя, а та, де був мій Славко, загорілася. Таке «щастя». Хлопці розказували, що бачили, як вони звідти вискочили. У генерала Рубана підтвердили, що Кушнір, який був у БМП, у полоні. Там ніби і Жук. Про Саксіна достеменно не відомо. Про мого взагалі нічого ніхто не говорить. Ніби його й не було. Я думала, що десь теж у полоні. Але надію почала втрачати, коли волонтери знайшли Петра Білеця із Рівненщини у морзі Запоріжжя. Він весь обгорілий, а фотографія у формі залишилася. Так і впізнали. Уже й поховали».
Мати солдата каже, що родина змушена сама шукати хлопця. Ті, кому належить це робити - не кують не мелють. Менший брат ходить розпитує тих, кого звільнили з полону, родичі бігають по госпіталях Львова і Києва. Змогли навіть знайти контакти якогось чоловіка у Донецьку, щоб «сходив» у ДНР і дізнався, чи Славко живий. Сама мама збирається їхати на схід, аби обійти тамтешні морги.
Хто дав право хоронити без дозволу батьків?
Історія ж про те, як згорьована мати здавала зразок свого ДНК, взагалі шокує. Виникає тільки одне питання: у якій державі ми живемо?
«Воєнком сказав моєму сину, що треба три каплі крові капнути на стерильний бинт, запакувати, покласти у конверт і здати у військкомат. Вони його відправлять. Я сама проколола собі пальця шприцом, крапнула кров на бинт. Син завіз у військкомат. Потім уже дізналася, що це неправильно», - каже жінка.
Надія Юхимівна - проста жінка. Про що думали у військкоматі, коли просили принести конверт з бинтом?
Як з'ясувалося, донедавна взагалі не було нормативно-законодавчих підстав для проведення забору ДНК у рідних тих, хто пропав безвісти.
«Працівники судово-медичної служби мають право відбирати кров для подальшої генетичної ідентифікації загиблих у зоні АТО лише на підставі постанови судово-слідчих органів. З цим зараз проблема. Генпрокуратура розробляє нормативну базу. Без відповідного правильного оформлення документів у родичів можуть у подальшому виникнути проблеми із соцвиплатами. Ми ж готові хоч завтра взяти зразки», - прокоментував заступник директора Волинського обласного бюро судово-медичної експертизи Андрій Савченко.
Допоки прокурори думають, як оформляти справи, у Дніпропетровській та Запорізькій областях десятками хоронять безіменних солдатів.
«Добиває те, що наших дітей без дозволу батьків хоронять. Не було їм місця живим на землі, кинули як гарматне м'ясо. Не можуть їх і після смерті по-людськи дати похоронити», - ділиться наболілим Надія Юхимівна.
Всім, хто хоч щось знає про долю В'ячеслава Іонова з 51-ї ОМБ (3-й батальйон, 8-ма рота), який зник при виході другої колони з-під Іловайська 29 серпня 2014 року, рідні просять зв'язатися з ними. Особлива прикмета: червона родима пляма біля правого ока.
Телефони: 093 5061444, 099 069 05 57, 097 410 49 40.
