Ольга Скрипник про Крим, фестиваль документального кіно та права людини

Із 24 листопада на Волині стартує Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. За тиждень до його початку координаторка мережі кіноклубів медіа-просвіти з прав людини Docudays UA, голова Центру громадянської просвіти «Альменда» (Крим) Ольга Скрипник провела в Луцьку семінар для партнерів фестивалю.

Пані Ольга – заступник голови Кримської польової місії з прав людини, зараз вимушено проживає в Києві і як ніхто інший знає, наскільки важливим є забезпечення державою прав людини і яким чином документальне кіно може формувати певну суспільну думку.

Уже за кілька днів фестиваль документального кіно буде на Волині. Яка його мета?

Цього року в Києві Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувся вже водинадцяте.  А восени по всій Україні відбувається Мандрівний фестиваль. Крім того, цього року у нас є можливість створювати мережу кіноклубів Docudays UA. Вони відкриваються на базі навчальних закладів і громадських організацій, а також у місцях несвободи. Головна мета фестивалю – це не лише ознайомлення з документальними фільмами,  це можливість поговорити про порушувану проблему і формувати критичне мислення в глядача.  Зараз Україна перебуває у стані інформаційної війни, і, щоб знайти зерно правди та нести його у світ, потрібно  критично оцінювати  інформацію. Якраз за допомогою кіноклубів і документального кіно ми можемо про це говорити. Ми зараз будуємо нашу державу. І дуже важливо формувати у людей  ставлення, що я  відповідаю за себе і свою країну.

І в кіно, в мистецтві, літературі найбільше акцентують увагу на подіях Майдану (кінця листопада 2013- лютого 2014 рр), а не менш актуальні теми залишаються поза увагою. На Вашу думку, це правильно?

Дійсно, зараз дуже драматичні та трагічні події в Україні. І вони не можуть не виражатися у мистецтві чи кіно. Є дуже сильний фільм, який ми покажемо під час фестивалю.  Це «Євромайдан. Чорновий монтаж». Я впевнена, що в березні 2015 року знову з`являться фільми і про Майдан, і про події на Сході. Але є й інші проблеми, про які потрібно говорити. Це – корупція, гендерна нерівність, проблеми захисту прав людини. В колекції кіноклубів – різні фільми. Ми можемо подивитися фільми і поговорити про проблеми дітей-сиріт чи проблеми толерантності. Тобто, тематика фільмів різна, і це дозволяє говорити про всі наболілі для нас, українців, проблеми.

Під час подій на Сході як журналістам, так і режисерам дуже важко працювати. Часто буває, що журналісти, висвітлюючи ті чи інші події,  починають мимоволі займатися документалістикою. Яка відмінність між роботою журналіста і творця документального кіно?

Сьогодні ЗМІ виконують надважливу функцію. Є відомі стандарти журналістики, яких потрібно дотримуватися. Часто виникає проблема, коли медіа маніпулюють. Це ми бачимо на прикладі Росії. Там ЗМІ виконують функцію обслуговуючого персоналу режиму Путіна.  В кіно є режисер, сценарій, автор і власна точка зору. А журналіст знімає все, як є. Він не має права робити висновок за глядача.

Відомо, що довгий час Ви проживали у Криму, дотримуючись чіткої проукраїнської позиції. У зв’язку з подіями там Ви тепер у Києві. Як Вам вдалося виїхати звідти? І яка зараз ситуація в Криму?

Свій рідний  Крим я покинула 16 березня – в День так званого «референдуму». Тоді ще можна було спокійно виїхати. Однак вже тоді там були люди, які переслідували таких, як я. Ще у лютому в Криму сформувалася самооборона – напівлегальне військове формування. Частина з них – беркутівці, місцевий криміналітет, представники різних спортивних секцій.  Вони причетні до вбивств та викрадень, що відбуваються там.  В березні вбили активіста Рішата Аметова. В травні зникло три активісти, двоє з яких – кримські татари. Їх доля наразі  невідома. У вересні викрали двоє активістів – кримських татар. В Криму люди зникають далі, і до багатьох цих фактів причетна кримська самооборона. Вона має відношення і до захоплення бізнесу. У нас є відповідні органи, які моніторять ситуацію. Але їм дуже важко працювати.  5 березня ми створили Кримську польову місію з прав людини і щомісяця публікуємо огляд подій у Криму.

Зараз дуже  переслідують кримських татар, у мечетях проводяться обшуки, шукають  екстремістську літературу. Але ніхто не знає, яку літературу можна вважати екстремістською. Це вирішують суди в різних регіонах Росії. Піддається переслідуванню й ісламська література. І це все – елементи політичного тиску. Кожен кримчанин, українець, людина «неугодна» може потрапити у в’язницю. Час від час проводяться обшуки в Медресе.  Зазнає тиску й Українська православна церква КП. Наразі там залишилося 11 священиків.  На жаль, в Криму – мова ворожнечі. І місцева влада робить все для її розпалювання.

Розкажіть про подальшу роботу в документальному кіно.

Є багато міст, де  відкриваються кіноклуби. Я щаслива приїжджати у різні міста і спілкуватися з модераторами. Кіноклуби уже діють в Дніпропетровську, Івано-Франківську та інших містах. Щойно відкрився в Луцьку. Ми плануємо робити безліч семінарів з кіно і для журналістів-документалістів для того, щоб все-таки  формувати у населення критичне мислення і впливати на ситуацію в країні.

Ірина Мусій