Із 24 листопада на Волині стартує Мандрівний міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA. За тиждень до його початку координаторка мережі кіноклубів медіа-просвіти з прав людини Docudays UA, голова Центру громадянської просвіти «Альменда» (Крим) Ольга Скрипник провела в Луцьку семінар для партнерів фестивалю.
Пані Ольга – заступник голови Кримської польової місії з прав людини, зараз вимушено проживає в Києві і як ніхто інший знає, наскільки важливим є забезпечення державою прав людини і яким чином документальне кіно може формувати певну суспільну думку.
Уже за кілька днів фестиваль документального кіно буде на Волині. Яка його мета?
Цього року в Києві Міжнародний фестиваль документального кіно про права людини Docudays UA відбувся вже водинадцяте. А восени по всій Україні відбувається Мандрівний фестиваль. Крім того, цього року у нас є можливість створювати мережу кіноклубів Docudays UA. Вони відкриваються на базі навчальних закладів і громадських організацій, а також у місцях несвободи. Головна мета фестивалю – це не лише ознайомлення з документальними фільмами, це можливість поговорити про порушувану проблему і формувати критичне мислення в глядача. Зараз Україна перебуває у стані інформаційної війни, і, щоб знайти зерно правди та нести його у світ, потрібно критично оцінювати інформацію. Якраз за допомогою кіноклубів і документального кіно ми можемо про це говорити. Ми зараз будуємо нашу державу. І дуже важливо формувати у людей ставлення, що я відповідаю за себе і свою країну.
І в кіно, в мистецтві, літературі найбільше акцентують увагу на подіях Майдану (кінця листопада 2013- лютого 2014 рр), а не менш актуальні теми залишаються поза увагою. На Вашу думку, це правильно?
Дійсно, зараз дуже драматичні та трагічні події в Україні. І вони не можуть не виражатися у мистецтві чи кіно. Є дуже сильний фільм, який ми покажемо під час фестивалю. Це «Євромайдан. Чорновий монтаж». Я впевнена, що в березні 2015 року знову з`являться фільми і про Майдан, і про події на Сході. Але є й інші проблеми, про які потрібно говорити. Це – корупція, гендерна нерівність, проблеми захисту прав людини. В колекції кіноклубів – різні фільми. Ми можемо подивитися фільми і поговорити про проблеми дітей-сиріт чи проблеми толерантності. Тобто, тематика фільмів різна, і це дозволяє говорити про всі наболілі для нас, українців, проблеми.
Під час подій на Сході як журналістам, так і режисерам дуже важко працювати. Часто буває, що журналісти, висвітлюючи ті чи інші події, починають мимоволі займатися документалістикою. Яка відмінність між роботою журналіста і творця документального кіно?
Сьогодні ЗМІ виконують надважливу функцію. Є відомі стандарти журналістики, яких потрібно дотримуватися. Часто виникає проблема, коли медіа маніпулюють. Це ми бачимо на прикладі Росії. Там ЗМІ виконують функцію обслуговуючого персоналу режиму Путіна. В кіно є режисер, сценарій, автор і власна точка зору. А журналіст знімає все, як є. Він не має права робити висновок за глядача.
Відомо, що довгий час Ви проживали у Криму, дотримуючись чіткої проукраїнської позиції. У зв’язку з подіями там Ви тепер у Києві. Як Вам вдалося виїхати звідти? І яка зараз ситуація в Криму?
Свій рідний Крим я покинула 16 березня – в День так званого «референдуму». Тоді ще можна було спокійно виїхати. Однак вже тоді там були люди, які переслідували таких, як я. Ще у лютому в Криму сформувалася самооборона – напівлегальне військове формування. Частина з них – беркутівці, місцевий криміналітет, представники різних спортивних секцій. Вони причетні до вбивств та викрадень, що відбуваються там. В березні вбили активіста Рішата Аметова. В травні зникло три активісти, двоє з яких – кримські татари. Їх доля наразі невідома. У вересні викрали двоє активістів – кримських татар. В Криму люди зникають далі, і до багатьох цих фактів причетна кримська самооборона. Вона має відношення і до захоплення бізнесу. У нас є відповідні органи, які моніторять ситуацію. Але їм дуже важко працювати. 5 березня ми створили Кримську польову місію з прав людини і щомісяця публікуємо огляд подій у Криму.
Зараз дуже переслідують кримських татар, у мечетях проводяться обшуки, шукають екстремістську літературу. Але ніхто не знає, яку літературу можна вважати екстремістською. Це вирішують суди в різних регіонах Росії. Піддається переслідуванню й ісламська література. І це все – елементи політичного тиску. Кожен кримчанин, українець, людина «неугодна» може потрапити у в’язницю. Час від час проводяться обшуки в Медресе. Зазнає тиску й Українська православна церква КП. Наразі там залишилося 11 священиків. На жаль, в Криму – мова ворожнечі. І місцева влада робить все для її розпалювання.
Розкажіть про подальшу роботу в документальному кіно.
Є багато міст, де відкриваються кіноклуби. Я щаслива приїжджати у різні міста і спілкуватися з модераторами. Кіноклуби уже діють в Дніпропетровську, Івано-Франківську та інших містах. Щойно відкрився в Луцьку. Ми плануємо робити безліч семінарів з кіно і для журналістів-документалістів для того, щоб все-таки формувати у населення критичне мислення і впливати на ситуацію в країні.
Ірина Мусій
