« Вільна хата» - це можливість змінювати своє місто », - Микола Дорохов про створення громадської організації у Краматорську після окупації

За принципом «візьми і зроби» активісти із західних і східних областей України відновлювали міста на Донбасі.

Проект «Збудуємо Україну разом» наразі взяв таймаут на зиму, однак уже навесні хлопці  і дівчата планують його реалізовувати і надалі. Але  молодь «не сидить» на місці, а створила громадську організацію «Вільна хата».

Молоді люди зі Львова приїхали у Краматорськ ще у серпні. Спочатку вони роздивлялися місцевість після окупації, фіксували будівлі, які потрібно відновлювати.

Сказати, що роботи багато – це нічого не сказати. Адже навколишні села поблизу Краматорська були зруйновані майже вщент. Місто постраждало менше.

Та ентузіазму і бажання у львівської молоді було вдосталь, щоб залучити до роботи і місцевих. Ті спочатку дивувалися, обурювалися, не сприймали роботу волонтерів, але потім дякували і долучалися.

Микола Дорохов – один із місцевих активістів. Хлопець пригадує, як все розпочиналося.

-  Ще у  серпні я був у Львові і там познайомився із Андрієм Левицьким і Юрієм Дідулою.  Це хлопці із ГО «Львівська освітня фундація».  Вони розповіли, що збираються у Краматорськ. Тоді я подумав , що хлопці зі Львова  поїдуть відновлювати моє місто, а я навпаки хочу виїхати звідси. Це неправильно! Це моє місто, і я повинен це робити.   Я повернувся у Краматорськ і ми розпочали підготовку до проекту. Три тижні ходили по об’єктах, готували будинок для волонтерів.

Як твої знайомі, друзі сприйняли ініціативу львів`ян?

Позитивно. Їм було цікаво поспілкуватися із молоддю з інших міст. Дехто  хотів долучитися, але спочатку  кількість приїжджих волонтерів була більшою за місцевих. І це обурювало.  Були ті, які приходили ввечері з нами поспілкуватися. Таких було дуже багато. Вони не робили ніякої роботи, а просто «тусувалися». 

Якою на момент вашої роботи була ситуація у місті? Настрої проукраїнські?

Частина тих, що чекають ДНР, досі є. Люди потроху починають розуміти, що то було насправді. Вони живуть знову в Україні і роблять висновки. Тоді ж їх було набагато більше.

Під час окупації ти виявляв активну проукраїнську позицію. Чи не було страшно?

Пригадую, в часи ДНР розпочалося  полювання на волонтерів. Мені пощастило, що  я не був у списках тих, кого помітили.  Тому мені пощастило (Сміється.).

Більшість твоїх знайомих теж такої позиції, як і ти?

Так. Але є один хлопець, що зараз в так званому «ополченні». Найцікавіше, що його найкращий друг – щирий патріот. Вони перебувають по різні сторони війни. Той, що патріот, розповідав, що вони навіть час від часу спілкуються в інтернеті. Цей хлопець жив через дорогу від мого будинку. Найгірше у цьому конфлікті–  розкол у сім`ях.  Таких сімей я особисто знаю чимало.

Ваш проект «Збудуймо Україну разом тривав понад місяць – з 15 вересня по 15 жовтня. А як виникла ідея створити «Вільну хату»?

Ідея виникла ще у лютому, коли я потрапив до Львова вперше. Там є місце, де збирається молодь, відпочиває, навчається разом. Я подумав, а чому б не зробити таке у  Краматорську. В нас є громадські організації. Однак чогось такого потужного не було. Для мене «Вільна хата» - це можливість змінювати своє середовище, своє місто.  Можна все життя кудись їздити,  і весь час чогось бракуватиме. А можна залишитися у своєму місті і робити щось тут.  Полюбити його. Цього мене й навчали львів`яни.

Де брали кошти і на реалізацію проекту «Будуймо Україну разом», і на відкриття «ВільХи»?

Є такий народний вислів -  «з миру по нитці». Ще будучи у Львові, друзі з «Львівської освітньої Фундації» надсилали листи до місцевих підприємців і просили про допомогу, але там не дуже активно реагували. А вже тут у Краматорську пригадую, як під час віче ми зверталися до людей за допомогою.  Я говорив про потреби людей, які постраждали від обстрілів. Місцеві реагували. Щодо «Вільної хати», то в її відкриття були зацікавлені ті, хто долучався до проекту «Збудуймо Україну разом». Вони і сприяли цьому.

Є вікові чи, можливо, якісь інші обмеження  для тих, хто приходить у «Вільну хату»?

Якщо буду говорити, що до нас можуть приходити абсолютно всі, то скажу неправду. Старшокласники, студенти, випускники вузів – це наша основна аудиторія. Але приходять і старші. Як,  наприклад,  на відкриття. Були дорослі, і молодь.

Які плани на майбутнє?

У нас заплановано багато освітніх заходів. Також хочемо зробити базу для репетицій різних гуртів.  А взагалі – ми збираємось тут кожного дня, проводимо разом час, навчаємось. Нарешті у Краматорську є місце, де можна почуватися собою, бути вільним.

Краматорськ не схожий на місто, де була війна. Про військові дії тут  нагадують де-не-де місця від обстрілів, кілька мішків з піском у центрі, присипаних снігом, розбомблений лімузин, кілька постраждалих багатоповерхівок  та жовто-блакитний Ленін. Останнє особливо цікаво, адже як кажуть самі ж краматорчани, «жити він нам не заважає. І жовто-блакитні національні кольори йому дуже пасують». А  за кілька метрів від Леніна і збирається активна молодь  у «Вільній хаті».