За принципом «візьми і зроби» активісти із західних і східних областей України відновлювали міста на Донбасі.
Проект «Збудуємо Україну разом» наразі взяв таймаут на зиму, однак уже навесні хлопці і дівчата планують його реалізовувати і надалі. Але молодь «не сидить» на місці, а створила громадську організацію «Вільна хата».
Молоді люди зі Львова приїхали у Краматорськ ще у серпні. Спочатку вони роздивлялися місцевість після окупації, фіксували будівлі, які потрібно відновлювати.
Сказати, що роботи багато – це нічого не сказати. Адже навколишні села поблизу Краматорська були зруйновані майже вщент. Місто постраждало менше.
Та ентузіазму і бажання у львівської молоді було вдосталь, щоб залучити до роботи і місцевих. Ті спочатку дивувалися, обурювалися, не сприймали роботу волонтерів, але потім дякували і долучалися.
Микола Дорохов – один із місцевих активістів. Хлопець пригадує, як все розпочиналося.
- Ще у серпні я був у Львові і там познайомився із Андрієм Левицьким і Юрієм Дідулою. Це хлопці із ГО «Львівська освітня фундація». Вони розповіли, що збираються у Краматорськ. Тоді я подумав , що хлопці зі Львова поїдуть відновлювати моє місто, а я навпаки хочу виїхати звідси. Це неправильно! Це моє місто, і я повинен це робити. Я повернувся у Краматорськ і ми розпочали підготовку до проекту. Три тижні ходили по об’єктах, готували будинок для волонтерів.
Як твої знайомі, друзі сприйняли ініціативу львів`ян?
Позитивно. Їм було цікаво поспілкуватися із молоддю з інших міст. Дехто хотів долучитися, але спочатку кількість приїжджих волонтерів була більшою за місцевих. І це обурювало. Були ті, які приходили ввечері з нами поспілкуватися. Таких було дуже багато. Вони не робили ніякої роботи, а просто «тусувалися».
Якою на момент вашої роботи була ситуація у місті? Настрої проукраїнські?
Частина тих, що чекають ДНР, досі є. Люди потроху починають розуміти, що то було насправді. Вони живуть знову в Україні і роблять висновки. Тоді ж їх було набагато більше.
Під час окупації ти виявляв активну проукраїнську позицію. Чи не було страшно?
Пригадую, в часи ДНР розпочалося полювання на волонтерів. Мені пощастило, що я не був у списках тих, кого помітили. Тому мені пощастило (Сміється.).
Більшість твоїх знайомих теж такої позиції, як і ти?
Так. Але є один хлопець, що зараз в так званому «ополченні». Найцікавіше, що його найкращий друг – щирий патріот. Вони перебувають по різні сторони війни. Той, що патріот, розповідав, що вони навіть час від часу спілкуються в інтернеті. Цей хлопець жив через дорогу від мого будинку. Найгірше у цьому конфлікті– розкол у сім`ях. Таких сімей я особисто знаю чимало.
Ваш проект «Збудуймо Україну разом тривав понад місяць – з 15 вересня по 15 жовтня. А як виникла ідея створити «Вільну хату»?
Ідея виникла ще у лютому, коли я потрапив до Львова вперше. Там є місце, де збирається молодь, відпочиває, навчається разом. Я подумав, а чому б не зробити таке у Краматорську. В нас є громадські організації. Однак чогось такого потужного не було. Для мене «Вільна хата» - це можливість змінювати своє середовище, своє місто. Можна все життя кудись їздити, і весь час чогось бракуватиме. А можна залишитися у своєму місті і робити щось тут. Полюбити його. Цього мене й навчали львів`яни.
Де брали кошти і на реалізацію проекту «Будуймо Україну разом», і на відкриття «ВільХи»?
Є такий народний вислів - «з миру по нитці». Ще будучи у Львові, друзі з «Львівської освітньої Фундації» надсилали листи до місцевих підприємців і просили про допомогу, але там не дуже активно реагували. А вже тут у Краматорську пригадую, як під час віче ми зверталися до людей за допомогою. Я говорив про потреби людей, які постраждали від обстрілів. Місцеві реагували. Щодо «Вільної хати», то в її відкриття були зацікавлені ті, хто долучався до проекту «Збудуймо Україну разом». Вони і сприяли цьому.
Є вікові чи, можливо, якісь інші обмеження для тих, хто приходить у «Вільну хату»?
Якщо буду говорити, що до нас можуть приходити абсолютно всі, то скажу неправду. Старшокласники, студенти, випускники вузів – це наша основна аудиторія. Але приходять і старші. Як, наприклад, на відкриття. Були дорослі, і молодь.
Які плани на майбутнє?
У нас заплановано багато освітніх заходів. Також хочемо зробити базу для репетицій різних гуртів. А взагалі – ми збираємось тут кожного дня, проводимо разом час, навчаємось. Нарешті у Краматорську є місце, де можна почуватися собою, бути вільним.
Краматорськ не схожий на місто, де була війна. Про військові дії тут нагадують де-не-де місця від обстрілів, кілька мішків з піском у центрі, присипаних снігом, розбомблений лімузин, кілька постраждалих багатоповерхівок та жовто-блакитний Ленін. Останнє особливо цікаво, адже як кажуть самі ж краматорчани, «жити він нам не заважає. І жовто-блакитні національні кольори йому дуже пасують». А за кілька метрів від Леніна і збирається активна молодь у «Вільній хаті».
- 6 переглядів
