Окрім того, чимало волинян мали змогу передати чоловікам передачі. Виїзд відбувся пізно ввечері 16 червня.
Пакунки, що приготували лучани своїм близьким, були різні як за розміром, так і за складом – хтось передавав цигарки, солодощі і продукти харчування, інші – предмети особистої гігієни. Проте, були й такі, хто передавав щось більш важливе, без чого в місцях проведення АТО нині знаходитись небезпечно:
«Їм там багато чого потрібно. Але передаємо найнеобхідніше – бронежилет», - кажуть батьки Руслана Куліша, якого вже за декілька днів знову «кинуть» в зону бойових дій. Батько солдата пан Володимир каже, що син скаржився і на дефіцит питної води. Мовляв, пити ту, що тече в кранах, просто неможливо.
За час перебування в гарячій точці (а з моменту мобілізації чоловіка пройшло вже більше двох місяців) він вже встиг зносити форму – батьки передали йому новий комплект.
Попри це, зі слів Володимира Куліша, син не падає духом: «Каже, що залишився бойовий дух для того, щоб захищати країну. Але якби ще спорядження нормальне дали…»
Пані Тетяна прийшла провести в дорогу сестру, яка їде до свого чоловіка. Жінка везе військовослужбовцю продукти харчування, медикаменти, речі першої необхідності, одяг, тощо. Про умови, в яких живуть солдати, жінка не знає – тому й їде - для того, щоб побачити все на власні очі та провідати чоловіка.
«Служить він ще з квітня, і коли його повернуть – не кажуть. Обіцяних 45 днів вже давно минули. І ми хочемо знати, коли військових нарешті повернуть додому», - каже пані Тетяна.
Автобус спочатку заїхав в Горохівський район, де місцеві завантажили чимало продуктів харчування, а також забрав родичів волинських військових, які вирішили відправитись в далеку і небезпечну мандрівку для того, щоб побачити близьких.
У Луцьк транспорт потрапив близько 22 години – організатори поїздки пояснили, що затримка пов’язана з тим, що автобус вантажили довше, ніж планували. Мовляв, місцеві принесли стільки продуктів, що забрати з собою змогли лише близько третини з них. Жителі Горохівського району, зі слів присутніх, бажали своїм синам, братам та чоловікам мужності і наснаги та були в більш позитивному настрої, ніж лучани, які долучились до поїздки.
