Кілька місяців поспіль Волинь приймає переселенців із Криму та Сходу України. Всім відомо про ті проблеми, які доводиться кожного дня вирішувати людям, що вчора покинули свій дім, роботу, друзів та все, здобуте за роки важкої праці. Вони розпочинають все спочатку. І в цьому допомагають волонтери. Пересічні волиняни та волинянки, в руках яких доля сімей з зони АТО.
Для того, щоб зрозуміти, як працюють волонтери і чому виникає стільки дискусій навколо переселенців на Волині, я поспілкувалась із волонтеркою - Тетяною Должко.
Тетяна Должко, дизайнер поліграфічної продукції, наразі у декретній відпустці, знає, як ніхто інший, про проблеми жителів Сходу та Криму.
Тетяно, розкажіть будь ласка, скільки часу Ви працюєте з переселенцями зі Сходу та Криму?
Напевно, правильніше сказати – допомагаю переселенцям Східної України, ніж працюю. Я допомагала окремим сім`ям, що прибули з Криму, але таких небагато. Розпочала займатись волонтерською діяльністю наприкінці травня. Тож незабаром уже два місяці.
Які першочергові проблеми у людей, які приїхали з цих областей?
Найгостріша та найболючіша проблема - безкоштовне або хоча б недороге житло в оренду, як тимчасове так і на постійній основі. Деякі сім`ї сюди приїхали назавжди, оскільки на малій батьківщині їхні житла зруйновані. Певна частина людей хотіла б проживати та працювати в місті, орієнтуючись на свої професійні якості та спеціалізацію (дизайнер, журналіст, менеджер та ін.), які є затребуваними лише в міській місцевості, а не в селі, тому готові поселятись у квартирах на умовах орендної плати чи придбати недороге житло. Друга за важливістю - це проблема працевлаштування. На жаль, поки що більшість людей влаштовуються не за своїми професійними навичками та освітою, а туди, де вільні вакансії (прибиральниця, вантажник, касир та інше), лише б мати заробіток. Ну і звісно, незабаром постане проблема влаштування дітей в дитсадки, школи, вищі навчальні заклади. Зокрема, потрібно зібрати портфель школярам, купити шкільну форму, підручники, що вимагає чималих коштів. Для жінок, які приїхали з дітьми і без чоловіків, дуже важливо віддати дітей до навчальних закладів, бо це дозволить їм працювати та заробляти гроші і бути фінансово незалежними.
Скільком сім`ям особисто Ви допомогли?
Якщо чесно, я не рахую, скільком допомогла. Комусь вдалося надати допомогу, декому - в недостатній мірі, з кимось ще доведеться багато попрацювати. Звісно, хочеться максимально всім переселенцям допомогти, але, на жаль, не все вдається і це дуже мене хвилює, але я розумію, що в нашій країні за даних умов, це нереально.
Чи є у Вас списки (імена) сімей, які прибули на Волинь з Криму та Сходу? Офіційні джерела, зокрема, Державна служба надзвичайних ситуацій повідомляє про те, що Волинь прийняла 275 осіб із зони АТО. Наскільки мені відомо, на Волині переселенців зі Сходу значно більше. Чому виникла така ситуація з цифрами?
Звісно, що списки є. А як інакше? Правда, вони в мене неповні, адже переселенці потрапляють до нас по-різному. Хтось відразу їде до родичів, знайомих, інші реєструються в обласних, районних та міських управліннях, штабах. Частина спочатку контактує з волонтерами, які допомагають вирішувати всі важливі питання щодо житла, роботи і т.д. Окірм того, багато приїжджає віруючих людей. Вони належать до певної релігійної общини, і відповідно їх приймають протестанські церкви. Останнім часом зустрічаю в нашому місті людей із Східної України, з якими особисто незнайома, і з якими не працювала. Це свідчить про те, що переселенців набагато більше, ніж в офіційних джерелах.
Тетяно, Вам вистачає часу на постійну роботу, адже Вам доводиться постійно волонтерувати?
Я поки що ніде не працюю – в декретній відпустці. То час вільний є. Тільки доводиться займатись волонтерською діяльністю разом із двійком малих дітей, бо зараз дошкільні навчальні заклади на канікулах.
Розкажіть про поетапний прийом переселенців на Волині?
Особисто для мене робота розпочинається з отримання контактів сім`ї переселенців від людей, котрі допомогли їм виїхати. Далі я вже з ними контактую. Уточнюємо деталі, інформацію про сім`ю чи, зокрема, людину, спілкуємось і формуємо список нагальних проблем, які необхідно вирішити.
Зазвичай – це поселення на деякий час, вирішення побутових питань, таких як харчування, медична допомога, забезпечення одягом, миючими засобами. А коли люди звикають до нових умов та обставин, починаємо працювати над вирішенням питань щодо постійного житла та працевлаштування, зарахування дітей у навчальні заклади. Паралельно намагаємось працювати із дітьми, організовувати якісь розважальні заходи, щоб допомогти їм забути жахіття війни.
Чи виникали у Вас проблеми з жителями Криму та Сходу?
Звісно, що так. Люди ж різні приїжджають до нас. І з різною метою. Були такі, які хотіли відразу ж безкоштовні комфортабельні квартири в місті, грошові допомоги. Але, на щастя, таких небагато.
Є люди, які тривалий час живуть за рахунок гуманітарної допомоги, не шукають роботу і не прагнуть це робити. Деякі сім`ї висувають нереальні вимоги щодо продуктів харчування, лікарських засобів, просять недешевих речей, без яких реально можна прожити (мікрохвильовка, кухонний комбайн, мультиварка). Але наголошую, на щастя, таких небагато. Тому складається дуже хороше про східняків, хочеться їм допомагати, бо люди дійсно потрапили в біду і потребують як мінімум підтримки та розради. Із багатьма ми потоваришували і вони в свою чергу теж долучаються до волонтерської діяльності, допомагаючи своїм землякам.
У Луцьку благодійний фонд «Карітас» нещодавно відкрив пункт допомоги переселенцям зі Сходу. На Вашу думку, це дієво?
Будь-яка допомога, навіть звичайна розмова із переселенцями - це важливо. Якщо у цьому пункті будуть надавати комплексну допомогу (не лише продуктами харчування, одягом, побутовими речами), вирішуватимуть житлові питання, проблеми з працевлаштуванням – то це дуже серйозний центр підтримки для людей зі Сходу. Я вважаю, якщо люди забезпечені житлом і роботою, то вони з часом самостійно зможуть придбати собі все необхідне. І, звісно, що гуманітарна допомога - це найважливіше, бо багато сімей не мають елементарного: одягу та взуття, продуктів харчування, не можуть придбати миючих засобів. Існування такого центру спрощує роботу всім волонтерам. І мені теж. Тепер не доводиться їздити містом, спершу збираючи речі, а потім розвозити туди, де проживають переселенці. Як потребуючі,так і благодійники, зараз знають, що є такий пункт і можуть туди особисто звернутись та індивідуально підібрати те, що потрібно.
Тетяно, розкажіть про перші результати діяльності?
Найкращий результат, коли сім`я знаходить постійне житло, роботу, влаштовує дітей у навчальні заклади і може надалі самостійно вирішувати свої проблеми, а дуже часто і в стані вже допомагати іншим. Таких сімей зараз більшає. Вчора порадували переселенці, котрі оселились в одному із волинських сіл. Вони прислали фото з гусочками і кажуть, що мріють купити ще свійських тварин, хоч до цього часу не мали досвіду такого господарювання.
Як ставиться більшість лучан до переселенців?
Щодня я відкриваю для себе людей, які незважаючи на всі особисті проблеми, знаходять сили та бажання допомагати іншим. Буквально кілька місяців тому я, мабуть, не повірила б, що лучани здатні приймати та опікуватись такою кількістю переселенців, ділитись останнім, а вже сьогодні практично щодня бачу цей якийсь неосяжний розумом сплеск добродійності.
Звісно, є люди, яким важко зрозуміти проблеми переселенців. Їм заважають особисті образи та біль.
Я й сама щодня борюся з такими ж запитаннями, як і більшість людей, але врешті-решт керуюсь одним єдиним правилом – лише спільними добрими справами ми зможемо об`єднати Україну та переконати у своїй правді наших земляків.
На фото: Тетяна Должко з переселенцями зі Сходу України
Спілкувалася: Ірина Мусій
- 2 перегляди
