83-річний Микола Коц – відома на Волині особистість. Політичний в'язень мордовських таборів, член Української Гельсінської спілки та Всеукраїнського Товариства політичних в’язнів і репресованих. Людина складної долі, але незламна. Він боровся усе життя. За незалежність України. За свободу. За права людей. За себе. Проте іноді й йому – патріоту й досвідченому борцю – важко буває долати бюрократичну систему.
Про це повідомляє прес-служба прокуратури області.
Роками оббивав Микола Георгійович пороги різноманітних державних установ, аби отримати у власність земельну ділянку коло батьківської хати у селі Гуща Любомльського району.
- Я затратив сотні днів на поїздки і боротьбу за повернення свого шматка землі, розповідає Микола Коц.
- Не всього, лиш трішки більше 23 соток, хоч забрано в нас було до 10 гектарів. Колись говорили, що земля не згорить і це - головна цінність, а виявилося навпаки – згоріло без вогню….
Зневірившись уже оформити документи на той клаптик землі біля родової оселі, Микола Георгійович звернувся по допомогу до прокурора області Анатолія Коцури, прийшовши у редакцію газети "Волинь-нова" під час прямої лінії з очільником наглядового органу краю.
Провівши перевірку, прокурори з'ясували, що унеможливлює отримання колишнім політичним в’язнем омріяного державного акта на право власності на землю всього лиш небажання чиновників дослухатися до чоловіка й допомогти йому.
Перепоною між Миколою Коцом і його бажанням повернути собі частинку батьківської землі стала саме байдужість бюрократичної системи. Лише із працівниками прокуратури, об"їхавши за один день усі необхідні інстанції, Микола Коц таки зміг отримати документи, за які так довго боровся.
- Отак, з бідою, на 23 році Незалежності я удостоївся шматка землі, -сказав, тримаючи у руках державний акт на право власності на землю, колишній політичний в’язень.
- Завдяки прокуратурі вдалося вирвати те, що було пограбовано… Понад два десяти років байдужість чиновників відділяла чоловіка від того, що по праву йому належить.
Прикро усвідомлювати, що побороти ту байдужість без дієвої допомоги пересічному громадянину буває не під силу. Й навіть ті, хто все життя бореться за свободу та державу, бувають безсилі перед бездушною бюрократичною системою, котра відмежовується від людини муром з тисяч паперів та формалізмом.
Проте той, хто бореться - поборе. Нехай не сам, а з допомогою тих, хто не байдужий до людей. Микола Коц у цьому переконаний…
