Лучанин, позивний Алмаз з липня воює на Сході України. Чоловік пішов добровольцем в батальйон «Айдар. Офіцер запасу вирішив, що повинен захищати свою землю.
Наразі він начальник штабу, перший заступник командира батальйону «Айдар».
В розмові чоловік толерантно і виважено ділиться думками щодо подій в Україні, однак, коли йдеться про людську байдужість, яка ще досі витає у волинському повітрі, він не стримує обурення.
Розкажіть, чому Ви вирішиkи йти добровольцем в «Айдар»?
В «Айдарі» багато моїх товаришів. Я, як офіцер запасу, знав, що поїду на Схід. Однак спочатку прийшов до військкомату, але мене не мобілізували. Тоді я вирішив йти добровольцем. 2 липня прибув на базу. Мої рідні мене підтримали. Батьки, звісно, хвилювалися, відмовляли, але я розумів, що це мій обов`язок.
В Луцьк повернулися на ротацію?
Так, з 26 серпня я лікуюсь у госпіталі від контузії. А це моє третє відрядження в Луцьк. Два перших – примусові. Я привозив вантаж 200. Перший раз привезли покійного Олега Михайлова. А вдруге - Отаманчука Андрія і Олега Вишневського. Тоді у мене було дуже велике бажання повернутися назад. Бо важко спілкуватися з людьми, які питають, що ти там робиш.
В чому специфіка батальйону «Айдар»?
Батальйон «Айдар» був сформований на базі Міноборони України як 24-ий батальйон територіальної оборони, а зараз як окремий штурмовий батальйон
Розповідають, що серед терористів є чимало місцевого населення, а також російські найманці. В серпні з`явилася вже й регулярна російська армія. То хто там воює – проти Вас на Сході?
Сепаратистів зараз дуже мало. Спочатку було багато місцевих, які завдяки російській пропаганді думали, що справді воюють проти «хунти» та «бандерівців». Тепер таких меншість. Але їм на допомогу підійшли найманці - кадировці. Їх спонсорують за гроші Януковича або Путіна. Серед них представники Сирії, серби, а також російські найманці – неофашисти. Одного разу ми зіткнулися з групою неофашистів. Знайшли їх по обличчях в мережі. Там на сторінках у них фото з німецькою свастикою, різні фашистські гасла. А в серпні вже з`явилися регулярні війська російської армії. Ми зіткнулися із спецпідрозділом ГРУ РФ «Гюрза» вперше 5 серпня у бою під Красним Яром. Взяли в полоні солдат Псковської дивізії ВДВ. 14 серпня – вони вже були у полоні, а ще 12 в регулярній частині в Ростові на Дону. Хлопці розповідали, що не знали про війну. Думали, їдуть на навчання.
Чим відрізняються між собою регулярна російська армія і найманці?
Як я вже говорив, більшість регулярних військ здивовані, коли потрапляють на територію України. Їм справді кажуть, що вони їдуть на навчання. Місцеві сепаратисти добровільно здаються в полон. Пригадую, в одному з міст вони самі вийшли з підвалу мінімально озброєні. Здалися в полон. Потім працювали в нас, прибирали, на кухні були. І почувалися набагато краще, ніж воюючи проти нас. Але в них і надалі проросійська політика. Вони думають, що ми – карателі, фашисти, вуха, пальці обрізаємо. Але вже трохи перебуваючи з нами, розуміють, що це не так. Щодо російських найманців, то наше ставлення до них я коментувати не хочу. Бо як можна поводитися з їхніми полоненими , якщо наші хлопці в них терплять страшні тортури. От, наприклад, одному побратиму відрізали руку за те, що у нього на руці напис «Слава Україні» і тризуб. Чи добивають наших хлопців контрольним пострілом в голову. Або тим, які вже помирали, розпорювали животи зліва направо. Як ми можемо після цього до них ставитися? Тому ми їх попереджаємо : в полон найманців не беремо. Хай краще здаються до бою. Що ж до російських військових, то там є багато професіоналів. Це я кажу як військовий про військового. І здебільшого ми тримаємо їх на обмін наших хлопців.
Які настрої у місцевих жителів?
Є люди,які радіють нашому приходу, вони проти війни. Бо коли у їхніх селах найманці,(там переважно мусульмани), то вони роповідають страшні речі. Серед терористів багато мусульман, і ви можете собі уявити, як вони ставляться до жінок… Місцевих чоловік змушують йти на службу до них, а в разі відмови - розстрілюють. Пам`ятаю, в нас воював один чоловік, сімнадцятирічного сина якого вбили терористи, бо він не хотів воювати на стороні ЛНР. Після того він прийшов добровольцем до нас в «Айдар». І через деякий час, в бою він героїчно загинув.
Але найбільшу загрозу створюють провокатори. Ми звільняємо міста, привозимо людям продукти та речі першої необхідності. Більшість дякує, вітає нас.
А буває й таке, що під’їжджають, спочатку наче дякують, а потім обстрілюють. Чи по російському телебаченню розповідають, що ми їх катували.
На Сході багато людей похилого віку, прокомуністично налаштованих. Для них Росія – це добре. Бо там не треба думати про щось більше… Більшість живе, аби жити. Зараз там значна частина з кримінальним минулим, тому що терористи звільняли ув`язнених.
Дуже багато говорять про перемир`я на Сході. Такий крок влади оцінюють по –різному. А як Ви ставитесь до перемир`я?
Я думаю, що це не військове, а політичне перемир`я. І лише для того, щоб провести вибори.Таке враження,що це вигідно Порошенку, щоб ввести у ВР свою команду. Але думаю, що після виборів війна далі триватиме. Але ми ні в якому разі не повинні віддати ці території ворогу, щоб Схід став ще одним Придністров`ям. Це наша земля. Ми звільнимо ці території і повернемо Крим.
Коли в країні - війна, то кажуть, що критикувати владу не можна, бо це ще більше дестабілізує ситуацію . А як Ви вважаєте, чи потрібен в Україні внутрішній фронт?
Звісно, що так. Тільки після Майдану його варто б переформатувати у громадський контроль. Зараз ми це спостерігаємо, але поки що без особливих успіхів. Люди на революції пішли за змінами. А теперішні можновладці почали робити те, що робила команда Януковича. Спостерігаю навіть ситуацію у Луцьку. Колишній начальник волинської міліції Терещук , хабарник, відкривав кримінальні справи на майданівців, тепер керує київською міліцією. А губернатор – людина, некомпетентна у цій роботі взагалі. Насправді поки що змінилися лише таблички в кабінетах.
Після повернення зі Сходу чи помітили Ви зміни у свідомості волинян?
На Волині дуже багато патріотів – волонтерів, які допомагають нам та іншим батальйонам кожного дня. Чи навіть та бабуся, яка віддасть останню гривню на форму. Чи дітки, які організували ярмарок в школі, і віддали гроші на потреби війську. Але на жаль, є люди, які на цьому заробляють. Багато байдужих. Бо така ментальність українця. Поки мене це не зачепить, то я нічого не робитиму.
Чи отримають добровольці статус учасника АТО?
Я думаю, що отримають. Наша влада здає армію. Але вже не настільки. В крайньому випадку, вони отримають його через суд. Але навіщо ж тоді воювати за країну, якщо потім доведеться виборювати своє право бути героєм? Серед наших бійців на Сході – всі патріотично налаштовані і готові йти до кінця. Але скрізь не без хитрих людей, які приїжджають попіаритись, побути кілька днів і вже поїхати додому з довідкою, що я – учасник АТО.
Одного разу приходить до мене чоловік і каже, дайте мені довідку, я додому поїду, може повернусь сюди, а може ні. Я відповідаю йому, що , чоловіче, якщо ти не зробиш хоч один бойовий вихід, то я не маю морального права давати тобі таку довідку.
Як ми можемо перемогти у війні?
Для перемоги в нас є віра в перемогу, патріотизм. Це те, чого нема в російській армії. Ми воюємо на своїй землі, а росіяни - за гроші. Це війна без правил. Але в ній ми не маємо права програти.
Ірина Мусій
- 3 перегляди
