Лучанин, боєць батальйону «Азов», позивний Усташ розповів, як подолати проблеми сепаратизму на Сході, які бійці воюють в «Азові» та чому в Росії не буде Майдану.
Спогади, частина третя.
Як боротися із синдромом так званого «ватніка» на Сході?
90% населення в Маріуполі - адекватні. За весь період перебування там я кілька разів зустрів прихильників ДНР. Вперше розмовляв зі старенькою бабусею, вдруге – зустрів місцевих « гопніків». Вони до нас підійшли, намагалися роздратувати, що ДНРівці прийдуть і з нами розберуться. Звісно, що з такими людьми нема про що говорити.
І втретє, коли ми їхали з нічного патрулювання. Один чоловік подумав, що ми « так звані місцеві визволителі (ДНРівці)» і почав нам дякувати.
Я впевнений, що маючи бажання, синдром «ватніка» на Сході можна знищити за рік-півтора. Просто припинити пропаганду і проводити проукраїнську політику
Що змінилося в Маріуполі, коли роcійські танки з`явилися в Новоазовську?
Тоді я побачив справжнє об`єднання людей. І патріотизм. Всі розуміли, що через деякий час танки можуть бути і в їхньому місті. Люди приходили і просили нас залишитися. Окопи допомагали копати, приносили все необхідне. Чоловіки ставали поруч з нами, щоб захищати свою землю.
Звісно, там немає вираженого патріотизму у вишиванках чи блакитно-жовтих стрічках, як у Львові чи Луцьку, але там своє розуміння.
Перемир`я?
Пригадую той вечір, коли підписали це перемир`я. Ми з хлопцями дивимось новини. Бачимо, підписують. Виходимо на вулицю, і чуємо стрільбу. Звісно, інтенсивність вогню зменшилась, але банди, які вже не підконтрольні і Росії можливо, стріляють далі.
Відомо, що батальйон «Азов» переформували в полк. Щось від цього змінилося?
Не настільки, як здається на перший погляд. «Азов» має чотири гармати, одна з них 41-го року, дві – 44-го. А в терористів техніка нова і потужна. Щоправда, в них бойовий дух слабкий, а в нас навпаки. Зараз нам обіцяють чотири танки і більше техніки. Поки що це лише слова. Тому від того, що «Азов» тепер полк, по суті нічого особливо не змінилося.
Що розповідають терористи в полоні?
Зазвичай вони не знають чому і за кого воюють. Особисто я спілкувався з двома. Один із них – вірменин. Ми його допитуємо, питаємо, чи є в нього дружина, діти. Каже, що є. Він навіть розповів, де вони проживають, аби ми його відпустили. Тоді ми йому: « Ти розумієш, що ти зробив? Ти розповів бандерівцям, карателям, де твої рідні?»
Він відповідає нам, що, мовляв, ми ж добрі. І починає плакати, говорити, що хоче жити. Це такі типові представники ДНР.
В «Азові»- лише українці?
Ні. «В Азов» їдуть націоналісти і з таких країн, як Швеція, Італія, Франція, Росія, Білорусія.
Росіяни стверджують, що війна в Україні – це продовження громадянської війни в Росії. Більшість вони не вважають братами. Називають їх рабами імперіалізму.
Європейці в «Азові» кажуть, що в Україні - війна за Європу. Для них Росія – це радянщина, а Україна – порівняно молодий народ, якому потрібно допомогти позбутися «совка».
Чи буде в Росії свій Майдан?
Думаю, що ні. Але Росія розпадеться. Через рік, два, п`ять років. На її території будуть нові геополітичні утворення. Зараз спроби Путіна показати свою могутність – це агонія помираючого народу.
Я впевнений, що люди там не прокинуться, а смерть Росії прийде ззовні. Більшість росіян називають себе «великим русским народом»… Однак там від великого нічого не було і не буде. На жаль, російський народ не розуміє, що вони – раби у себе вдома.
Майбутнє України?
Я точно знаю, що в нас буде вільна Україна. Але дату, на жаль, назвати не можу. Хто зна, можливо, через тиждень російські війська стоятимуть під Києвом або горітимуть шини на Красній площі.
Українці - це молода нація. І саме ми можемо вивести Європу на нвоий рівень розвитку.
Я впевнений, що в Україні колись ми оберемо нормальну національно орієнтовану владу. Зрозуміло, що Порошенко і Ко не довговічні. Можливо, таких лідерів ми ще не помічаємо. Але з часом в тій боротьбі вони з`являться. Важко передбачити, що буде. Згадаймо Майдан. Багато партій і людей показали себе по-різному. Зараз схожа ситуація. Але головне – це боротися і йти до переможного кінця!
Ірина Мусій
