20-річний студент-історик Петро Ковальчук вирішив піти в зону АТО, бо вважає, що це його обов`язок,- розповів він у коментарі сайту Луцька.
Навчаючись на четвертому курсі історичного факультету СНУ імені Лесі Українки, хлопець записався добровольцем у батальйон «Світязь» і вже згодом був разом зі своїми побратимами на Схід. Поки його одногрупники влітку відпочивали, він виборював Україні свободу.
« В мене було велике бажання піти в зону АТО. Я не був на майдані. Вже приїхав після подій 20 лютого, як втік Янукович. Потім дуже жалів про це. Тому й вирішив, що піду захищати нашу землю на Сході. І я не думав, йти чи ні», - розповідає хлопець та додає:
- Мої батьки дізналися, де я, через тиждень мого перебування на Сході. Мама від цієї новини відразу потрапила в лікарню. І тепер, коли я повернувся у відпустку, вони не хочуть відпускати мене назад. Але я поїду назад після лікарняного.
«Спочатку ми були в Ясинуватій Донецької області. В нас там – перевалочний пункт. Пробули три дні, нас вночі обстріляли, заїхали під Волноваху, теж потрапили під обстріли. Назад їхали повз блокпост ДНРівців. Але, на щастя, нам вдалося прорватися і ми повернулися додому», - розповідає Петро і пригадує, як його зустрічали в Луцьку:
- Коли наш батальйон прибув у Луцьк, то мене зустріла зі слізьми на очах куратор нашої групи. Ще одна викладачка на факультеті запитувала, чи не потрібно мені щось там, в АТО. І якщо раніше викладачі до мене ставились як до студента, то тепер ставлення змінилося.
Також студент розповів, що наразі навчається на денному. З деканом все узгоджено щодо переведення на вільне відвідування.
Відразу після повернення із зони АТО його одногрупники розпитували про війну.
«Здебільшого питали, що там відбувалося. В мене вже горло болить від тих розповідей.», - сказав, посміхаючись хлопець та додав:
- Але туди треба йти багатьом. Бо хто, як не ми, буде захищати нашу землю від ворога.
- 1 перегляд
