25-річна дівчина з чарівною усмішкою, старший солдат 51-ї механізованої бригади Інна Свередюк вже впродовж шести років служить в рядах ВСУ, - пише "Обозреватель".
В інтерв`ю дівчина розповіла про війну на Сході, подальші плани на життя та своє ставлення до розформування 51 -ої бригади.
- Як ви потрапили в армію?
- Я родом із села Мосир, Любомльського району Волинської області. Закінчила педагогічний коледж у Володимирі-Волинському, потім вступила на заочне відділення в один з інститутів Луцька. Паралельно влаштувалася за контрактом в 51-у бригаду, де служу телефоністом.
- Як батьки відреагували на такий вибір?
- Батьки намагалися відмовити. Бабуся плакала і говорила, мовляв, навіщо? Війна прийде, тебе ж на неї відправлять! Видно, передчувала щось. Тато весь час питав, навіщо мені це потрібно. Я, як змогла, пояснила. Мені подобається військова форма, дисципліна, військовий дух. Подобається бути в армії. Це - моя стихія.
Нашу бригаду ще навесні 2014 відправили до Рівненської області. Тоді ж з'явилися чутки, що нас можуть розформувати. Наскільки я розумію, це пов'язано з нашим командуванням. Але ми на це особливо не звертали увагу. Потім нас перевели до Дніпропетровської області, а після розкидали кого куди - в Маріуполь, Донецьк, в Луганську область. Я була у Варварівці, Комунарівка і Оленівці. Виконувала свої прямі обов'язки. Я - телефоніст. Ходила в наряд. Нас четверо дівчат, одна в наряді, троє відпочивали.
- Які ваші обов'язки?
- Ми, коли чергуємо в наряді, щопівгодини зв'язувалися з нашими підрозділами. Іноді дзвонити доводилося і частіше. Зв'язок у нас була завжди. Кабель прокладали бійці нашої бригади. Бойовий пост знаходився в бункері. Місце відпочинку було недалеко - бетонне приміщення, ніби ангар. В ньому стояв транспорт бригади і кілька наметів, в яких ми і жили. Під час відпочинку ми спали, їли, приводили себе в порядок. У нас був літній душ. Ми його самі зробили, правда, вода була холодна.
- Було таке, що доводилося зриватися з місця, швидко збиратися і їхати на інше місце дислокації?
- Звичайно, і не раз. Буває, давали півгодини на збори, а іноді приходили і говорили - дві хвилини. Збиралися швидко. Автомат, бронежилет, документи. На більше часу не було.
- Автомат... Вам доводилося з нього стріляти по живих мішенях?
- Бійці моєї бригади дівчат оберігають. Намагаються нас від усього захистити. Тому по людям я не стріляла. Тільки лише кілька разів тренувалася, треба ж було на всякий випадок навчитися.
- Моменти, коли було страшно, бували?
- Так. Дуже страшно було кілька разів. Особливо, коли в Оленівці нас почали обстрілювати з "Градів". Як тільки починався обстріл, відразу, якщо не була на посту, стрибала в окоп. Хоча на бойовому посту доводилося нести службу і під обстрілами.
- У вас є амулет або оберіг?
- Особливо нічого немає. Хоча є - ручка! Уже вся затерта. Зараз, правда, паста в ній закінчилася. Вона зі мною вже кілька років.
- Як ви вважаєте, хто винен у трагедії під Іловайськ, в якій загинули бійці і з вашої бригади теж?
- Не думала про це. Головне те, що там залишаються ще багато поранених і полонених, зокрема, і мій хороший друг. Я сподіваюся на те, що їх скоро всіх звільнять.
- Ви заміжня?
- Ні. Але поки війна не закінчиться, не хочу сім'ю. Хоча шанувальники у мене вистачає. Після війни можна буде подумати і про заміжжя. Хотілося б стати мамою.
- Яка у вас зарплата зараз?
- У мирний час отримувала 2600 гривень, коли була в АТО, додали ще 3 тисячі Зараз, напевно, вже припинять платити "атошні" гроші.
- Коли закінчиться війна або 51-у бригаду розформують, ви продовжите служити?
- Звичайно. Я повторюся: це - моя стихія. Десь шукати іншу роботу я не хочу. Стільки всього пережити й піти? Навіщо? Якщо навіть нас розформують, все одно частина залишиться. Особливої різниці я не бачу.
- 3 перегляди
