Іноді хочеться зникнути. Не на місяць, не назавжди — просто на кілька днів. Вирватись із знайомого до кожної бруківки Львова, залишити позаду туристичний гул площі Ринок, сісти в авто — і поїхати. Десь, де немає звичних маршрутів, де вранці чути не кавомашину, а жаб на березі озера. Саме так почалася ця коротка втеча на північ — до Волині.
Цей напрямок рідко фігурує у глянцевих тревел-гайдах. І дарма. Бо за дві з половиною години їзди на вас чекає не просто Луцьк. Там — старовинні замки, закинуті палаци, ліси, у яких час завмер, і озера з прозорою, як скло, водою. Волинь — це про тишу. Про повільне відкриття. Про несподівану красу без афіш.
День перший: в дорозі крізь замки й тунелі
Спочатку ми вирішили орендувати мінівен. Для цього скористувались послугами львівського офісу з оренди авто Getmancar. Спочатку це був каршерінг, але згодом вони відкрили повноцінний прокат автомобілів у Львові, з приємними цінами та вражаючим автопарком. Ми виїхали ще до сніданку. Місто тільки прокидалося — зупинилися за кавою біля Стрийського парку, і вже за півгодини були за кільцем. Дорога на північ спокійна, майже медитативна. У серпні поля обабіч неї золоті, а небо — неймовірно високе.
Перша зупинка — Олика. Невеличке селище, сховане серед зелені, з колишнім палацом Радзивіллів і величезним бароковим костелом. Тут немає натовпу. Лише вітер, що гуляє навколо пустого двору замку, і старі дерева, що стоять тут, здається, ще з часів, коли литовська знать влаштовувала бали просто на траві. Костел вражає тишею, яка там панує. Навіть не тишею — благоговінням.
Наступна точка — Клевань. Її не треба представити тим, хто хоч раз бачив фотографії з «Тунелю кохання». І хоч у соцмережах він уже став кліше, вживу ця зелена арка не втрачає магії. Залізнична колія, майже забута, прорізана крізь густі дерева, виглядає як портал в інший світ. Там хочеться зупинитись, притихнути, просто йти вперед — без мети.
Ввечері ми в’їжджаємо в Луцьк. Він зустрічає неспішністю. Жодної метушні, вузькі вулиці, червоні дахи, майже італійське світло над замком Любарта. Гуляти Луцьком увечері — це як читати старий лист. Усе повільне, вдумливе. Ми вечеряли на терасі з видом на башти, і в якийсь момент здалося, що ця мандрівка триває вже тиждень.
День другий: вода, сосни і місця сили
Наступного ранку ми рушили до Світязя. Це близько двох годин з Луцька — дорога вузька, але мальовнича. Дерева тут ростуть впритул до асфальту, тінь лягає на капот, запахи — сосна, м’ята, волога трава після дощу. Коли в’їжджаєш у зону Шацьких озер, щось змінюється. Стає дуже тихо. Навіть люди говорять інакше — повільніше, ніби бояться злякати цю тишу.
Світязь — величезне, прозоре, глибоке. Ми просто сіли на пісок, поклали ноги в теплу воду і довго мовчали. Потім була прогулянка по стежках, вечеря з риби в місцевій колибі й ночівля у маленькому будиночку біля лісу, з соснами просто за вікном. Якщо ви колись прокидалися в лісі, ви знаєте цей звук — коли вітер торкає хвою, і вона шепоче щось зовсім своє.
На зворотному шляху ми заїхали в Зимне. Це село на пагорбі, де стоїть старовинний монастир. Його видно здалеку — наче фортеця серед зеленого моря. Тут не потрібно багато часу. Достатньо просто посидіти на лавці біля храму і подивитися на Буг унизу. Після цього — Колодяжне. Садиба Лесі Українки. Тут зовсім інший дух — інтелігентний, жіночий, сумний і красивий. Як її поезія.
День третій: на зворотному шляху
Повертаючись назад, ми не поспішали. Заїхали у Володимир — місто, де на вулицях досі чутно польські інтонації, де храми зовсім не схожі на галицькі, де в повітрі — відлуння багатьох культур.
Перед Львовом зробили фінальну зупинку в Жовкві. Місто, яке ідеально завершує подорож. Італійський ренесанс, старі кам’яниці, базар, де жінки продають трави в газетах, і дуже смачне морозиво на площі.
Автомобіль як свобода
Всі ці місця — Олика, Клевань, Світязь, Зимне, Володимир — неможливо з’єднати в один маршрут без авто. Навіть з потягами, електричками й автобусами це були б тижні логістики й комбінацій. А тут — ви сідаєте у Львові за кермо, і вже через кілька годин — біля озера, в сосновому лісі, в монастирі на скелі.
Орендувати авто у Львові можна без жодної тяганини. Через застосунок або просто в центрі міста — і ви вільні в маршруті, в часі, в зупинках і навіть у планах. Той мінівен що ми взяли — ідеально для змішаних доріг, із хорошим багажником для рюкзаків і продуктів із базару. Жодної прив’язки до розкладів. Просто дорога і ви.
Волинь — дорога, що веде до тиші
Ця подорож не була про галочки в списку. Не про «бачили», «сфотографували», «відмітили в Instagram». Вона була про дні без метушні, про неспішні світанки, про воду, що блищить на сонці, і про вулички, де чути власні кроки.
І найкраще, що для всього цього не потрібно летіти в іншу країну. Достатньо прокинутись у Львові, взяти ключі від авто — і поїхати туди, де Волинь розгортає перед вами свою тишу, світло і старі історії.
- 23 перегляди
